Міжнародний день жінок і дівчат у науці був запроваджений Генеральною Асамблеєю ООН у 2015 році з метою підкреслити роль жінок у науковому розвитку та інноваціях.
У медицині та фармації результати їхніх досліджень стали частиною сучасних терапевтичних стратегій, діагностичних алгоритмів і профілактичних програм.
Свято засновано з метою досягнення повного і рівного доступу жінок і дівчаток до науки, а також забезпечення гендерної рівності й розширення прав і можливостей жінок і дівчат.
«Наука й гендерна рівність є невід’ємними елементами процесу досягнення цілей розвитку, включаючи ті, які викладені в Порядку денному сталого розвитку до 2030 року. За останні 15 років світове співтовариство досягло значних успіхів в справі залучення жінок та дівчаток в науку. Незважаючи на це, жінки і дівчатка досі стикаються з обмеженнями в цій сфері,» зазначають в ООН.
Згадаємо кількох науковиць, чий внесок має безпосереднє клінічне значення і сьогодні.
Гертруда Белл Елайон (1918–1999) — американська біохімік і фармаколог, лауреатка Нобелівської премії з фізіології та медицини 1988 року (разом із Дж. Хітчінгсом і Дж. Блеком). Вона стала співавторкою принципу раціонального дизайну лікарських засобів — підходу, що передбачає цілеспрямований вплив на специфічні біохімічні процеси клітини. За цією концепцією були створені 6-меркаптопурин (лікування гострих лейкемій), азатіоприн (імуносупресія у трансплантології), ацикловір (противірусна терапія герпесвірусних інфекцій), а також один із перших антиретровірусних препаратів — зидовудин.
Маргарет-Енн Балклі (більш відома як Джеймс Баррі, близько 1795–1865) — військовий хірург Британської імперії, одна з перших жінок, які здобули медичну освіту в Європі. Після закінчення Единбурзького університету вона понад 40 років служила військовим лікарем. Відомо, що Баррі провів один із перших задокументованих кесаревих розтинів у Британській імперії, після якого вижили і мати, і дитина.
Лейла Денмарк (1898–2012) — американська педіатриня, яка брала участь у клінічних дослідженнях вакцини проти кашлюка (pertussis) у 1930-х роках. Вона понад сім десятиліть працювала у клінічній практиці та активно підтримувала вакцинацію як ключовий інструмент профілактики дитячих інфекцій.
Флоренс Найтінгейл (1820–1910) — засновниця сучасної сестринської справи та піонерка використання статистики в медицині. Під час Кримської війни вона впровадила санітарні реформи у військових госпіталях і продемонструвала, що покращення гігієнічних умов суттєво знижує смертність. Її аналітичні підходи стали одним із ранніх прикладів доказового мислення в медичній практиці.
Флоренс Сайберт (1897–1991) — американська біохімік, яка розробила метод очищення туберкуліну та створила стандартизований препарат PPD (purified protein derivative), що став основою сучасної туберкулінодіагностики. Її робота значно підвищила специфічність і безпечність проби Манту.
Софія Окуневська-Морачевська (1865–1926) — одна з перших жінок-лікарок в Австро-Угорській імперії та перша практикуюча лікарка в Галичині. Доктор медицини Цюрихського університету. Сприяла розвитку жіночої медичної освіти та організації професійної підготовки акушерок і медичних сестер у Львові.
Ту Юю (нар. 1930) — китайська фармакологиня, лауреатка Нобелівської премії з фізіології та медицини 2015 року. Вона відкрила артемізинін — сполуку з Artemisia annua, що стала основою сучасної комбінованої антималярійної терапії (ACT). Впровадження артемізиніну суттєво знизило смертність від малярії у світі.
Франсуаза Барре-Сінуссі (нар. 1947) — французька вірусологиня, лауреатка Нобелівської премії 2008 року (разом із Люком Монтаньє). У 1983 році вона брала участь у відкритті вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). Це відкриття стало фундаментом для розробки антиретровірусної терапії та сучасних стратегій контролю ВІЛ-інфекції.
